Дарма ми бачилися сьогодні. Хоча вибирати можна було з двох: морозитися і далі або змусити себе піти. Я змусила себе піти, і…
Чорт! Паскудно… Так паскудно. Відчуваю себе останнім стервом.
Я… навмисне… роблю це. Мені подобається бачити, як тобі боляче. Мене розважають знущання. Я бачу, що мучу тебе. І продовжую ображати.
Просто ти такий білий і пухнастий. Ти хороший. Але я знаю, що легко можу зробити тобі боляче. І роблю. Бо легко.
Якби ти знайшов собі дівчину… Мені було б легше з тобою спілкуватись. Це б допомогло на деякий час.
Пробач…
Це якась мертва петля…
Зашморг на шиї…
*Агата Кристи – Садо-мазо*
Інколи так хочеться повернутися в минуле. Повернути те, що було. 9 травня три роки тому. Ти тоді повернувся. На озері. Наше (моє) улюблене місце. Спаскудили його після того, як ми перестали… Тепер я майже не буваю на озері. Хоч ми знайомі давно, я досі не знаю тебе. Шкода. Проте дякую, що не забув про мене. Я теж пам’ятаю…
*При написанні цього посту згадувалися дві різні людини*