Самотність, Біль і Божевілля — @дневники: асоциальная сеть

пятница, 26 октября 2007

19:33

hate...

Я продолжаю опережать Луну на одно бесконечное утро. На одну бесконечную ночь продолжаю отставать от Солнца. (с)

I hate the world today. I hate the world tomorrow. I hate the world the day after tomorrow. I hate the world everyday. I hate the world in every moment, every second of its existence. I just hate it.
I’m sick of it all. Sick and tired.

@музыка: Vicious Crusade

@настроение: Sux

URL

среда, 24 октября 2007

00:49

vol. 2

Дарма ми бачилися сьогодні. Хоча вибирати можна було з двох: морозитися і далі або змусити себе піти. Я змусила себе піти, і…
Чорт! Паскудно… Так паскудно. Відчуваю себе останнім стервом.
Я… навмисне… роблю це. Мені подобається бачити, як тобі боляче. Мене розважають знущання. Я бачу, що мучу тебе. І продовжую ображати.
Просто ти такий білий і пухнастий. Ти хороший. Але я знаю, що легко можу зробити тобі боляче. І роблю. Бо легко.
Якби ти знайшов собі дівчину… Мені було б легше з тобою спілкуватись. Це б допомогло на деякий час.
Пробач…
Це якась мертва петля…
Зашморг на шиї…
*Агата Кристи – Садо-мазо*
Інколи так хочеться повернутися в минуле. Повернути те, що було. 9 травня три роки тому. Ти тоді повернувся. На озері. Наше (моє) улюблене місце. Спаскудили його після того, як ми перестали… Тепер я майже не буваю на озері. Хоч ми знайомі давно, я досі не знаю тебе. Шкода. Проте дякую, що не забув про мене. Я теж пам’ятаю…
*При написанні цього посту згадувалися дві різні людини*

@музыка: Алиса - Старые раны

@настроение: Mood sucks

URL

00:02

Люблю/ненавиджу

Я ненавиджу, коли на мене дивляться очима вірного песика. Це лише будить у мені тупу жорстокість. Я ненавиджу, коли люди показують мені свої слабкості-слабинки. Це лише викликає бажання принизити. Я ненавиджу, коли мені дозволяють робити іншим боляче. Я ненавиджу, коли терплять мої знущання. Я ненавиджу, коли погоджуються зі мною аби не сваритися і не сперечатися. Я ненавиджу, коли мені пробачають мою неправоту.
Я люблю відчувати, що поряд людина із сильним характером. Я люблю сперечатись. Я люблю робити людям боляче. Покажіть мені своє слабке місце, і я обов’язково зроблю вам боляче. Покажіть, куди бити, і я вдарю. Я люблю, коли не допускають знущань над собою. Я люблю, коли не показують почуттів.
Мені легше гадати, чи подобаюсь я людині, ніж бачити, що подобаюсь без відповіді.
Я ненавиджу робити людям боляче. Я люблю робити людям боляче. Я роблю людям боляче. Я не знаю, навіщо я роблю людям боляче.
Я люблю агресію.
Мені набридло ображати людей. Я хочу, щоб нарешті знайшовся той, хто зуміє образити мене. Спробуйте. Пластмасу можна зламати, але не образити.
Мені набридлі почуття без відповіді. Мені набридлі почуття до мене, на які не можу відповісти взаємністю. Мені набридло пояснювати моє ставлення до інших. Мені на набридло пояснювати мої вчинки, стани та настрої.
Я хочу, щоб мене ненавиділи. Не терплю байдужого до себе ставлення. Не терплю нехтування мною. Не люблю нехтувати іншими. Але доводиться.
Я стомилася. Я не знаю, чого хочу. Візьміть ініціативу на себе. Захопіть мене в полон. Позбавте мене самої себе. Бо вона мені набридла. Хочу бути кимось іншим.
Будь ласка, прийміть мене такою або вбийте!
Змініть мене. Змусьте мене забути, хто я. дайте мене смисл. Дайте мені орієнтир. Вкажіть, в якому нарямку рухатись.
Просто вбийте мене!
Набридло посміхатися, коли хочеться вбити. Я хочу плакати, але не вистачає почуттів. Не вистачає жалості до себе, щоб плакати. Оплакувати. Лише жорстокість. Звідки? Звідки стільки жорстокості?
Я хочу ніжності, тепла. Сенсорний голод.
Чому я нехтую тим, що у мене є? Чому я без жодної причини ображаю людей – друзів – які жодним чином цього не заслуговують?

@музыка: Tristania

@настроение: Паскудно...

URL

вторник, 23 октября 2007

01:50

Як я можу бути тим, ким не є?
Як я можу відчувати те, чого в мені нема?
Як я можу стати кимось, коли є ніким?
Як я можу мати те, чого мені не дано?
Як я можу знати, що я є?
І що для інших? :confused:

Сьогодні мені знов довелося відмазуватися від тебе. Цей щоденник ти точно не прочитаєш. Мені шкода, але для тебе немає місця в моєму житті. Важко прийти до тебе на зустріч, але ще важче піти від тебе. Краще не приходити зовсім. Вибач. Але літо пройшло і для мене все лишилося в минулому.

Я заплуталася. Більше не відчуваю, коли щира, а коли брешу. Більше не розрізняю почуттів. Більше не розумію, навіщо мені люди і навіщо їм я. Стосунки з іншими зводяться до якихось формальних привітань і посмішок. Навіть не знаю, чи спраді я зараз пишу те, що думаю. Все якесь притягнуте за вуха, штучне, смердить пластмасою. Я сама якась пластмасова. А може це манекен замість мене? Тоді зрозуміло, чому нічого не хочеться. Адже пластмаса не має почуттів, думок і бажань.

А особливо відсутнє розуміння того, чого від мене хочуть деякі люди? Навіщо ви мені пишете, згадуєте? Паша, Валік, Ваня, Юра, Коля, Кузьма? Навіщо? Хіба я представляю для вас якийсь інтерес? Нісенітниці! Не розумію.... :conf3: