треба писати, поки пишеться. але так хочеться спати, очі злипаються, думки губляться, пальці плутають клавіши...
жахливе відчуття. до відчаю - крок. бажання - не збуваються. чому мені завжди хочеться, щоб поруч була людина, яка поруч бути не може?..
я знаю. щоб зацікавити тебе, щоб змусити ьебе просто поглянути на мене, мені довелося б змінити себе повністю. пов-ніс-тю. щоб змусити тебе відчувати потребу в мені... не знаю, для цього, мабуть, пеклу доведеться замерзнути.
таке відчайдушне бажання, щоб в цьому натовпі ти був поруч. в цьому дикому тупому натовпі, що вирячився на палаючі іскри. у цьому гамірному багатолюдному місці. на цій набережній. на цьому березі. біля цієї води. чхати, де. головне - поруч.
якщо не згадувати, не так баляче від бажання бачити тебе тут і зараз. під знайом цього бажання пройшов увесь сьогоднішній день. і поруч завжди не той...
мені набридло слухати твої відмови. я для тебе - ніхто. тобі настільки пофік, що мої постійні запрошення навіть не дратують тебе.
ладна, закрили тему... все одно накручування себе не допоможе.
З.І. в моїх останніх постах йдеться про двох різних людей...